«Новорічна коляда наближає нам свята!»
Дорогі друзі, шановні читачі! Щиро вітаємо всіх відвідувачів блогу, колег бібліотекарів, користувачів Мацківської сільської бібліотеки з Новорічними та Різдвяними святами!
7 грудня - Всесвітній день української хустки.
Мамина хустка, засіяні квіти по полю
Цвітом любові. Там - спокою, ніжності храм.
Квіти життя, що безжально мережили долю
І з полотна, мов дитя, посміхалися нам.
Мамина доля, мов ниттю, на плечі лягає,
Згасли літа, закурликали в них журавлі.
Пісня натруджених рук лине з рідного краю,
В пам"яті будуть одвічні буденні жалі.
Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дороги в далекі світи.
Тихо молитвою благословляли на ганку.
Мама і хустка, і квіти, їм - вічно цвісти.
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок там вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був Голодомор 1932-1933 р.р. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів. Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках, і пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця найбільшої трагедії ХХ століття.
Невмируща
козацькая слава.
Улюблена Богом перлина для всіх українців одна Козацька моя Україна хлібів золотих сторона.
Негодами лютими бита, віками ти йшла до мети
Тобі в небі зорею світити, і волю, і долю знайти!
1 жовтня – День людей
похилого віку.
Сині весни пройшли, промайнули, наче коні промчали літа.
Не помітили їх не збагнули, як настала пора золота.
Не сумуйте,
старенькі не треба, не тримайте у серці жалі.
Я до ніг
прихилила б вам небо, щоби краще жилось на землі!
Кажуть,
юність живе лиш майбутнім, кажуть, зрілість
цінує лиш мить,
Тільки старість живе незабутнім, тим, чого не вернуть, не спинить.