«Війна у спогадах  живе!»

У минуле - все далі і далі відходить війна,
Пам'ять тихо горта сторінки…
Обеліски…На них імена, імена,
І роки, і зірки, і вінки.

    Рівно 75 років тому тридцятьма артилерійськими залпами із 1000 гармат салютувала Батьківщина своїм відважним воїнам, сповіщаючи на весь світ про закінчення Другої Світової війни.

   Перемога прийшла до нас не в лавровому вінку. Вона прийшла в образі старої матері, опустила натруджені руки і над Європою вперше настала довгождана тиша.

    У лавах вічного безсмертя сьогодні герої - солдати, сержанти та офіцери, що загинули на полі бою, знайшли вічний спокій у водах сивого Дніпра та померли від фронтових ран. Але кожен рік вони незримо присутні на святі Перемоги в образі голуба, немов ангела, що прилітає до свого гнізда.

   Минають роки, відлітають у вічність, але є дати непідвладні часу. Та пам’ять про ті події завжди буде жити в наших серцях. Не оминуло воєнне лихоліття Полтавщину і наш рідний Лубенський край. Немає жодної родини на Лубенщині, яку б не оминула та страшна війна з фашистами. І сьогодні мені, як бібліотекару Мацківської сільської бібліотеки хотілося б розповісти про свого  дідуся Бурдима Федора Демидовича, який пройшов пекло двох воєн, громадянської та Другої Світової і в свої сорок один рік  був вбитий в нерівному бою під м. Львів в 1944 році. В багатодітній родині в селі В. В’язівок  в 1903 році в сім’ї колгоспників народився Федір. На його долю випало багато випробувань. Ще юним хлопцем пережив громадянську війну, одружившись із бабусею Палажкою, народжується син Іван і настає голод 33-го і син помирає від голоду. Після цього народжується двоє доньок і син і знову розпочинається війна. І в 1941 році Федір Демидович Бурдим  був призваний Лубенським РВК  в/ч 1-й мотострілецький батальйон  в 27 гвардійську мотострілецьку дивізію, «Черновецька Краснознаменну  бригаду». Звання – рядового, був стрілець розвідник. Перший бій його відбувся на Дніпрі і  в 1942 році зимою був поранений, лікувався в госпіталі, повернувся додому і в той час народжується в них син і забирають знову на фронт.  І вже після цього бабуся виховує троє дітей сама. А  в 1944 році приходить похоронка про те, що загинув рядовий Бурдим Федір Демидович 06.08.1944 році в нерівному бою  в Польщі Свинтокшиського воєводства, повіт Сташувський фольварк Жизнов. І був похований  в братській могилі міста Буськ, Буського району, Львівської області.  І на сьогодні ці дані зберігаються в Книзі пам’яті України.

   І мені, як бібліотекару, хочеться наголосити, що ми не повинні забувати про наших ветеранів, вдів, рідних людей, дідів, прадідів, тільки пам’ять робить нас сильнішими.

Тож встаньте всі і голови схиліть,
Згадайте тих, хто йшов через фронти.
І з вдячністю хвилину помовчіть,
Щоб пам'ять в нашім серці зберегти...