2-а річниця повномасштабного  вторгнення РФ в Україну.

Вже десять років, як триває ЛЮТИЙ,

За ним, як зазвичай, завжди весна,

Та літо й осінь в холоди закуто,

Бо в нас війна…-У нас страшна війна…

Мовчить пташа…-Сумні у хмарах ранки,

Здригається країна від гармат,

24-те… Лютий…- На світанку,

Ввірвався в Україну нашу кат…

Плач матерів…-В тривозі батька очі,

Бо на порозі з рюкзаком сини,

Безсонні, з молитвами довгі ночі,

Щоби вони вернулися з війни…

Всесильний Боже, припини цю битву,

Скеруй по правді, зупини орду,

Почуй мою і всіх людей молитву,

Від України відведи біду…

В твоїм Раю вже Янголів багато,

Ти вже найкращих відібрав собі,

Нехай не плачуть діти, мама й тато,

Хай не схиляється вдовиця у журбі…

Над Україною хустин зчорнілі зграї,

На кладовищах – гіркота могил,

Нема спокою у стражденнім краї,

Пошли ж нам, Господи, своїх безсмертних сил…

Дай мужності здолати цю навалу,

Пошли нам після лютого ВЕСНУ,

Не дай нас воріженькам на поталу,

Дай виграти цю битву…-Цю війну…

Зима мине, а в нас триває ЛЮТИЙ,

За ним, як зазвичай, завжди ВЕСНА,

Дай, Боже, ПЕРЕМОГУ нам здобути,

Хай врешті –решт закінчиться війна…

Автор: Таміла Панасюк

    24 лютого – день, навічно вкарбований в історію України. Сьогодні вже 730 днів триває це страхіття, яке забрало життя багатьох молодих українців. Майже в кожному населеному пункті, в кожній домівці є люди, яких не дочекалися чи то батька, чи то сина, чи то брата, чи сусіда, чи просто знайомої людини.

    Ці люди – справжні герої, вони загинули як герої і повертають їх як героїв. В кожній області, в кожному районі, у кожному місті чи селі зупиняються процесії, що везуть тіла загиблих у домовинах, і місцеві жителі зі свічками у руках в дощ і в холод, зі сльозами на очах, стоячи на колінах віддають останню шану героям.

    Це велика кривава рана, яка залишається назавжди в нашій пам’яті, в історії України.

     До вашої уваги відео перегляд «Вірю в майбутнє твоє, Україно!»